Про хронологію подій на знімальному майданчику фільма «М.М.С» («Маленький Мускулистый Сталкер») від Юлії Бачківської.
10.00 – 10.30
Вперше в житті побачила людей, які суботнього ранку (РАНКУ, розумієте!) були б в такому доброму настрої. Більше того, з очима, які випромінювали натхнення і бажання працювати. ОК, із пафосом закінчила. Ранок почався бадьоро, всі дружно потягували каву, збирали реквізит і збиралися виїжджати. Найяскравіше враження цих 30 хвилин – коли в багажник автомобіля знімальної групи завантажувати три автомата. Для тих, хто не розуміється на географії славного міста Біла Церква, поясню – прямо поруч із БК «БілоцерківМАЗ» знаходиться РАГС, в якому вже на ту годину бурхливо сплітав своє павутиння Гіменей. Тепер уявіть очі молодят і їх поки що тверезих гостей, коли вони побачили озброєних молодиків біля чорного авто. Треш розпочався! J
10.30 – 11.00
Біла Церква славиться, які відомо, дендропарком «Олександрія», шинами і дорогами. У ці півгодини знімальна група насолоджувалася усіма перевагами їзди місцевми «шуліпками», чи то пак вже п’ятий рік як «савчучками» (хто не в курсі, справжні білоцерківці мають звичку називати ями на дорогах іменами діючих мерів). В ліс «Голендерня» доїхали з мінімальними втратами. Хіба що бюджет фільму збіднів на 15 гривень, які з нас здерли за в’їзд на територію.
11.00 – 11.30
Знайшли локацію – милу галявинку біля річки із живописними купками сміття. Рось у цю пору року виглядає цілком придатно для зйомок фільму про зомбі. Жаль, що відеоряд не здатен передати аромату. Актори починають гримуватися. З особливою пристрастю гримуються зомбі. Спочатку намагалися робити це самотужки. Потім головний герой, «Сталкер», поки що не задіяний у зйомках, кинув професійним оком на цей процес, вихопив палетку з гримом і почав самовіддано розмазувати чорні, сріблясті і зелені тіні по обличчям майбутніх мерців. Щоб було зрозуміліше, скажу, що головний герой Сашко Олійник – це хлопець спортивної тілобудови, вагою під 100 кг . На візажиста він аж ніяк не змахував, хоча, може, саме в цьому і був секрет його успіху, як гримера. Зомбі з-під його нелегкої руки вийшли справжнісінькими страхопудлищами.
11.30 – 12.00
Почали знімати першу сцену. Головний режисер Діма на час її зйомок перевтілився у злого генія – професора, який вигадав досить гидку і загадкову суміш, здатну повертати з того світу мерців. Ну, друзі, що я можу сказати – мабуть, жоден професор у світі, окрім нашого, не бігав так швидко і відчайдушно. Мало хто з професури вживає такі слова, які виривалися з вуст нашого героя, який кілька дублів підряд падав на землю з розбігу. Вам, шановні глядачі, не пощастило – найяскравіші фрази, яких не було в сценарії при монтажі виріжуть і ви ніколи не побачите професора, який кричить «***censored***».
12.00 – 12.30
В кадрі з’являються ті, через кого, власне, бідний професор збивав собі ноги, тікаючи – 2 терориста. За ці півгодини усі три актора намотали кілька кілометрів, навчилися боротися з істеричним сміхом, вилили літр «Тархуна» в Рось і вигадали на ходу кілька яскравих фраз, типу: «Э, ботаник, подожди, мы только спросить!». Враховуючи, що це кричали чуваки з автоматами, виглядало все це досить колоритно.
12.30 – 13.00
Півгодинка креативу. Сценарій на ходу обростає деталями. «Сталкер»-візажист, помітивши, що грим у зомбі за час очікування потік і змазався, знову береться за косметичку і, прижмурючи одне око, як художник-портретист, знову робить з нормальних людей страховиськ. Всі задоволені, дівчата-зомбі бігають лісом, запитуючи у передінфарктних перехожих, чи занадто вони страшні. Мінус три пляшки валеріанки від бюджету фільма.
13.30 – 14.00
Нещасні зомбі зі страшнючими фізіономіями (знову ж-таки, респект гримеру) нарешті дочекалися своєї черги потрапити в кадр. За задумом сценарної групи і режисера, вони мають винирювати з річки. Перший дубль був невдалим. Зомбі-піонер, який винирював першим, з’явившись над поверхнею води, почав відпльовуватись і дико ржати – вочевидь, вода в Росі і справді дещо галюциногенна J. Те ж саме трапилось і з іншими зомбЯМИ.
14.00 – 14.30
Зомбі нарешті акліматизувалися і вийшли з води так, як мало бути за сценарієм. Знімальна група задовбалася відганяти зівак, які в найневдаліші моменти зупинялися навпроти об’єктиву камери и запитували: «А ШО ви тут робите?». Врешті, вирішили використати зівак у своїх корисливих цілях. Тим більше, потрібно було зняти сцену, де відпочивальники втікають від живих мерців. У цих зйомках взяла участь і ваша покірна слуга. Найскладніше було стояти на розпеченому піску, очікуючи команди режисера. Температура піска була такою, що на ній можна було смажити яєшню, але чого не зробиш заради мистецтва. Відбігали ми добрих дублів п’ять.
14.30 – 15.00
Нарешті в кадрі з’являєтсья головний герой. Він, рятівник людства, Сталкер, Брюс Уілліс місцевого розливу нарешті залишив у спокої косметичку, взяв до рук автомата і брутальною ходою направився назустріч зомбі. Треба казати про те, що перші дублів п’ять переривалися через дику ржаку? Думаю, все і так зрозуміло. Наш головний герой, незважаючи на свої габарити і розкачану «раму», має неперевершену дитячу чарівність, яку складно приховати навіть за берцами і тєльняшкою. Тому, коли він намагався включити режим брутальності, «ха-ха» зривали навіть мерці J Суворий режисер Діма спочатку і сам сміявся над фізіономією Сталкера, потім йому все це набридло, він трохи попсихував і всім різко стало не до сміху. Власне, попсихувати головрежу треба було раніше – дивись, і відзняли б усе швидше.
15.00-15.30
А ось тут почалася жесть. Нє, не жесть, а жесть-жесть-жесть. Почали знімати батальні сцени. Тобто Сталкер, який в житті 6 років займався дзю-до, став розкидати на всі боки четвірку нещасних зомбі (блін, дивне, усе-таки слово, весь час хочеться його відмінити, а воно не відмінюється – філологи мене зрозуміють). Серед зомбі було два хлопця, яких головний герой кидав більш-менш правдоподібно, і дві дівчини, з якими він так акуратничав, що доводилося перезнімати все це по кілька разів, бо здавалося, що він їх заколисує, а не бореться із ними.
15.30 – 16.00
Не буду відкривати всієї інтриги, але для зйомок наступної сцени всім героям довелося добрих півгодини смажитися на розпеченому піску, про який я вже писала вище. Зважаючи на те, що годиною раніше я на собі перевірила як воно, ходити по цій фігні, мені було їх жаль, щиро жаль. J
16.00 - 16.30
Ааааааа, ми вибралися з лісу. Перед цим наші зомбі ледве змили свій ретельно нанесений грим у нашій славетній Росі J. Від лісу ми, щоправда, від’їхали недалеко. Прямо біля в’їзду до «Голендерні» знаходиться кінцева зупинка трьох маршрутних таксі. Власне, вони нам і були потрібні. Для чого – не скажу, побачите самі. Респект білоцерківським маршрутчикам, які так легко погодились на усі наші експерименти :).
16.30 – 17.00
Втомлені, мокрі, з ароматом нашої рідної Росі на шкірі, але задоволені, повернулися на штаб-квартиру. Пореготали з іншої команди, яка увесь цей час знімала свій фільм, не виходячи зі студій ТРК «Бест». Тут, звісно, круто і гарно, але не до такої ж міри, щоб знімати тут усю короткометражку. Хоча, побачимо, може, і справді у них вийде шикарне кіно.
17.00 – 19.00
Передих, перекус та інші «пере...» (тут вже кожен нехай сам додумує, єдине що скажу з упевненістю – все в рамках культури, морально-етичних норм та інших красівостей). Насьорбавшись водички з Росі, надихавшись лісовим повітрям чуваки навіть під час відпочинку продовжували фонтанувати геніальними ідеями. Щоправда, більшість із цих ідей були настільки геніальними, що знімати ми їх не наважились – аби Леонардо да Вінчі, Чарльз Дарвін і Уільям Шекспір не переверталися в своїх могилах.
19.00 – 19.30
Вийшли на ґанок БК «БілоцерківМАЗ» дознімати ще одну сцену. Людей, які мирно прогулювалися центром міста дещо шокувало те, що відбувалося. Зрозуміти здоровим мозком, чому навпроти мерії у спеку під 40 градусів розгулює чувак в берцях, плащі з капюшоном і з автоматом на плечі – неможливо. Більше того, неможливо осягнути, чому йому захоплено аплодує купа народу, закидуючи його квітами, немов він вождь світового пролетаріату. Забігаючи наперед скажу, що це не виключено, бо наш головний герой у фільмі і швець, і жнець.
19.30 – 20.00
Головний герой перевтілився до невпізнаваності. Для цього йому не потрібно було гримуватися, як зомбі. Достатньо було вдягнути сорочку, краватку, брюки і туфлі. У такому вигляді нашого Сашка з руками і ногами забрала б будь-яка фірма, яка колекціонує офісний планктон. Знімали, як він із серйозним обличчям листується в соцмережі імені Дурова і відповідає на неіснуючі телефонні дзвінки. Зіграв зачотно.
20.00 – 20.30
Займалися психоаналізом, навіюванням, аутотренінгом – ну хіба що Кашпіровського не викликали, аби переконати головного героя, що останню за планом зйомок сцену обов’язково треба зняти. Він довго не наважувався, і його можна зрозуміти. Аби не розкривати усієї інтриги, скажу, що для цієї сцени Сашкові довелося змінити свій імідж настільки кардинально, як ніколи раніше в житті. Для цього він відібрав взуття і частину одягу у вашої покірної слуги J
20.30 – 21.00
З боєм, сміхом і купою коментарів, які я не буду тут друкувати, відзняли сцену, про яку я писала вище. Впевнена, вона вам запам’ятається надовго.
21.00 – 22.00
Записували саундтрек. Зробили це не з першого разу, бо яким би просторим не було приміщення ТРК «Бест», хтось із 30 людей, які працювали над фільмами обов’язково заходив до монтажної кімнати. До слова, близько десятої вечора будинок культури вахтери замкнули. Ночівля за роботою тепер стала неминучою. На диво, це нікого не засмутило.
22.00 – 22.30
Головний режисер фільму про зомбі Діма Ніжельський виявив у себе в нозі кліща. Вочевидь, вони з цим кліщом зустрілися, коли Діма грав проХфесора. Спільними зусиллями, поливаючи Дімину ногу олією з салату, вдалося витягнути непроханого гостя з режисерської гомілки. Почався монтаж фільму.
22.30 – 23.00
Сергій і Артем, доблесні працівники ТРК «Бест», займалися створенням графічних ефектів у фільмі. В один із кадрів потрібно було вліпити замислувату хімічну формулу. Чи треба казати, що вони зробили її аж надто замислуватою, а потім ще хвилин п’ять самі з неї сміялися. Передати вам сенс того, з чого вони сміялися не можу, бо окрім формули сірководню я зі шкільного курсу хімії нічого не знаю. Зате тепер ми знаємо, що Сергій і Артем смислять не лише в тонких ТБ-матеріях, але і в таблиці Мендєлеєва.
23.00 – 03.30
Щиро кажучи, описати попівгодинно, що відбувалося протягом цього часу моєму мозку, підживленною добрим літром міцної кави, важко. Тим більше, що більшість із тих, хто залишився працювати, залили в себе кави не менше, і їх настрій змінювався надто швидко для того, щоб встигнути його вловити J За ці чотири з половиною години, після мозкового штурму доброго десятка світлих голів, остаточно визначилися із назвою фільму. Називатися цей короткометражний шедевр буде «М.М.С» («Маленький Мускулистый Сталкер»). Процесс монтажу і озвучки у самому розпалі. Коли проходиш примішенням «БЕСТу», повсемісно натикаєшся на «сплячих красунь» (і кросафчєгів) – мабуть, це ті, хто надає перевагу чаю.
